Як швидше адаптуватися до життя в іншій країні: ідеї від серійної мігрантки

Привіт, мене вкурвило, тому маємо цей текст.

Серійна мігрантка – це я, якщо хтось не знає. Серійна, бо моя перша довга самостійна подорож відбулася, коли мені було 21, я їхала в Штати на стажування, з англійскої знала лише п’ять слів. Сьогодні, коли мій вік помножився на два я встигла попрацювати та пожити в 7-ми країнах і замість 5 слів, розмовляю п’ятьма мовами. Мій останній прихисток – це Іспанія, в яку я переїхала за складних і стресових обставин задовго до нападу Росії на Україну, тож багато прикладів буде саме про Іспанію. Дуже сподіваюсь, що мій досвід буде Вам корисним в дуже непростий для всіх нас час.

Важно! Прошу отнестись с пониманием друзей и читателей с Кавказа и Средней Азии, которые привыкли читать меня по-русски. Мне важно, чтобы этот текст вышел именно на украинском.

Спробую відсортувати проблеми, трохи проаналізувати причини та поділитися ідеями як з цим можна справлятися. Я намагатимуся не ступати в царину психологічних причин та порад, бо мої друзі психологи обов’язково докопаються до якихось слів та надають мені копанів. Тож так, коли нестерпно боляче – це до професійних психологів, а я тут не раджу, а ділюся досвідом. Тож, «крокети окремо, котлети окремо» (Зараз навигадаю Вам приказок з іспанським контекстом )))

Проблема 1. Розчарування країною, до якої ви приїхали

«Тут все не так, як ми думали».

«В нас все дешевше»

«В нас є «Дія», а тут треба в черзі стояти»

Вам тяжко, Ви виїжджали не за своїм бажанням, я це дуже добре розумію. Але можу Вас запевнити, що цими самими фразами, хоча би раз, оперують абсолютно всі емігранти. Так, Ви – емігрант. Тимчасовий чи ні, але варто прийняти цей статус на себе. Вам так само тяжко, як і всім іншим емігрантам, які щодня прибувають в Європу. Венесуела, Сирія, Колумбія, деякі країни Африки та інші, так само страждають від воєних дій, як і Ви. Сьогодні Ви на рівні з ними. Це також варто пам’ятати. Хіба що, у Вас трішки біліший колір шкіри, тому для деяких країн Ви стали «привілегійованими емігрантами». Вас пропускають без черги в комісаріаті, Ви отримуєте дозвіл на проживання та роботу без особливих паперів, як це прийнято за законом, Вас не тримають в спеціальних таборах для виявлення інфекційних хвороб та встановлення особистості. Вам довіряють. Не повірите, але в цьому сенсі Вам повезло. Дуже повезло.

Що робити:

• Почекати своїх документів спокійно, без осуду системи. Повірте, для них війна в Європі така сама надзвичайна ситуація, як і для Вас. Вони змінюють законодавство в рекордно швидкі для їхньої системи строки. Окрім того, зараз вони відтіснили всю ту шалену чергу інших емігрантів, щоби «втиснути» Вас. Трохи терпіння і поваги, por favor
• Не намагатися обдурити / обійти систему. Я не знаю, що там відбувається на державному рівні, але хабарі на низовому рівні настільки неприйнятні, що можуть бути розцінені не тільки з осудом, але і з образою. Щиру подяку оцінять більше, аніж принесений подарунок з яким ви точно не вгадаєте, бо не знаєте людину добре. Я носила своїм лікарям на різдво цукерки «пташине молоко», бо в мені було стільки подяки, що вона вже не вміщалася в слова. І ці цукерки я заносила з історією, що це смак мого дитинства і що я хочу, щоби вони спробували. Але це було вже після всього, що вони для мене робили і обмінюватися солодощами на Різдво – це місцева традиція, тому про такий подарунок не був розцінений як хабар.
• Привчіть себе посміхатися бо зі сторони, от якщо відверто, ми, українці, в Європі виглядаємо як суворі, пихаті та агресивні, навіть коли такими не є. Посмішки багато не буває! Іспанці вітаються з посмішкою навіть в громадських туалетах (!!!) з абсолютно незнайомими їм людьми!

Проблема 2. Сум за домом та/чи сім’єю

«Вдома краще, дешевше, трава зеленіша, квартири більші і так далі».

Але попри все це ви чомусь тут, правда? У вас є на то свої причини. І тут вам обирати прилаштуватися чи повертатися.

Що робити:

Зробити квартиру, в якій живете «своєю». Хтось купить квіточку «як вдома», хтось чашку, хтось роздрукує фото близьких та рідних. Хтось буде допомагати донатами, а хтось піде на більш просту, ніж звик, роботу та допомагатиме рідним в своїй країні. Шукайте свій спосіб та головне: не чекайте на колективного Арестовича, який одного дня скаже повертатися. У вас все вийде!

Проблема 3. Осуд зі сторони співвітчизників.

«Побігли, а хто країну захищати буде?»

«Канєшно, Вам ото легше з Іспанії говорити!»

Що робити:

Багато років тому, я мала нагоду спілкуватися з цікавезнішою психологінею з Ізраїлю. Тоді вона мені сказала: «Найбільша психологічна проблема євреїв – це так звана «провина вижившого». Я чесно не знаю, як в неї не втрапити, бо це точно до друзів-психологів, але це велика проблема, якою люди переймаються навіть після стількох років по закінченню Другої світової. Тож моя відповідь – не знаю. А ви шукайте свою.

Проблема 4. Обмеженність кола спілкування.

«Тут люди інші, з ними складніше товаришувати»

«Ми більш щирі, а ці тільки в очі посміхаються, а на ділі … »

Звісно, щоби захиститися на початку, наша психіка буде шукати відмінності і бачити проблеми. Зміна соціального статусу – це величезне навантаження, тому новоспечені емігранти все обезцінюють, порівнюють і вишукують чужі проблеми.

Що робити?

Знайомитися з такими самими емігрантами, як і Ви, але з інших країн. Ви побачите, що дівчина з Колумбії, чоловік з Сирії та жінка з Венесуели, всі плачуть за тим самим, що і Ви. В мене є такі друзі, їх досвід і життя надзвичайно цікавий, а ще вони готові ділитися. Люди з латиноамериканських країн навіть тепліші за іспанців (хоча, здавалося б, куди ще?). Вони слухатимуть, пригощатимуть та ще й пропонуватимуть допомогу з Вашою іспанською. В кожній іншій країні є свої «традиційні емігранти» з колишніх колоній (європейці були ще тими поширювачами свого «миру»). Для Іспанії – це країни Латинської Америки, саме тому в Мадриді стільки тих різних іспанських акцентів, що не розумієш, чи справді ти знаєш іспанську.

Наразі, все.

Сподобався допис, приходьте в коменти.

Обурені, теж заходьте, будемо розбиратися.