Трансгенераційні (між поколіннями) травми або скільки ще має впасти з неба, щоби вони заговорили українською

В цьому коротенькому дописі я намагаюся зрозуміти як травми поколінь впливають навіть на треті покоління і чи може бути це пов’язано з таким довгим утриманням в Україні колись навʼязаної російської. І вас запрошую до дискусії!

Наперед хочу наголосити, що не маючи ступеня в психології я можу ділитися лише своєю історією, знайденими науковими джерелами та своїми вільними їх переказами. 

Так, психологічні травми отримані моїми і вашими бабусями та дідусями безпосередньо впливають на те, як ми реагуємо на ті чи інші стреси та як ми справляємося з викликами сьогодення. І справа тут не лише в нашій генетиці на фізіологічному рівні. Ми наслідуємо також серйозні психологічні травми. Тому саме час дослідити, що там відбувалося в вашій сімʼї, якщо ще є кого питати, вибачте. 

Отже, наведу вам

способи та приклади де і як психологічні травми поколінь можуть впливати на поведінку людей третього покоління

Форма передачі

Трансгенераційні травми можуть передаватися через розповіді, динаміку в сім’ї або завчені способи поведінки. Третє покоління може всмоктувати ці травми з самого дитинства, що в свою чергу може впливати на їхній світогляд та стратегії подолання стресу, регулювання емоцій, тощо.

В обох моїх бабусь були шалені складнощі з викиданням їжі. З дитинства я чула історії і про розкуркулення, і про голодомор. І з дитинства мене навчили як готувати з “нічого”. Навіть зараз, коли ані дефіциту, ані голодомору та їжа коштує досить дешево, раз на тиждень я можу приготувати те, що я називаю trash kitchen – щось з залишків в холодильнику. Це мої завчені способи поведінки.

Відчуття складних емоцій

Третє покоління також може відчувати складні та суперечливі емоції, пов’язані з травмою. Вони можуть нести почуття вини, сорому або гніву, навіть якщо людіна, яка їх переживає не була безпосередньо причетна до травматичних подій.

Про це я вперше почула від ізраїльської психологині, про так зване почуття виживших. В 2008 мені було складно зрозуміти це почуття, в 2023 – зовсім ні.

Ідентичність та самооцінка 

Генераційні травми можуть вплинути на почуття ідентичності та самооцінки особи. Третє покоління може розглядати питання стосовно своєї культурної або сімейної ідентичності та може стикатися з почуттями недостатності або незахищеності.

А тепер згадайте, які області найбільш постраждали від голодомору. Чи часом не ті самі це області, які були найбільш зрусифіковані? Співпадіння чи механізм подолання того жаху?

Стосунки

Травма може вплинути на спосіб, яким третє покоління утворює та підтримує стосунки. Вони можуть мати проблеми з довірою, близькістю та комунікацією, що може призвести до труднощів у їхньому особистому та професійному житті.

Сьогодні від американської блогерки єврейського походження я почула, що в них в сімʼї є страх довіри, тому що в другу світову, сусіди з якими були нібито гарні стосунки “здали” її батьків фашистам. Якимось чудом сімʼї вдалось вижити, але травма була вже набута, способи поведінки завчені.

Проблеми з психічним здоров’ям 

Генераційні травми можуть збільшити ризик розвитку психічних порушень, таких як тривожність, депресія, посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) та зловживання речовин у третього покоління. 

Не буду наводити тут прикладів, про них зараз не говорить хіба що лінивий. 

Повторення шаблонів

Третє покоління може несвідомо повторювати деструктивні шаблони поведінки або стосунків, які відображають травму, яку пережили попередні покоління. Це може сприяти продовженню циклу травми.

Як людина, яка живе закордоном, можу вам точно сказати – для більшості світу ми виглядаємо агресивно. Може і це повторення шаблону в якому нашим бабусям та дідусям доводилося виживати. Агресія ой як була там потрібна… Додам вам дослідження саме про Україну в кінці (1)

А тут тільки цитата

Здивовані як ця жахлива подія продовжує резонувати серед людей, Брент Безо та Стефанія Маджі провели якісне пілотне дослідження серед 45 осіб із трьох поколінь 15 українських сімей: тих, хто пережив Голодомор, їхніх дітей і онуків. Люди спонтанно ділилися тим, що вони розглядали як трансгенераційні впливи того часу, включаючи ризиковану поведінку в галузі здоров’я, тривожність і сором, накопичування продуктів, переїдання, авторитарний стиль батьківства, високу емоційну потребу щодо батьків і низьку довіру та спільність у громаді — те, що багато описували як життя у «режимі виживання»

(2)

Стійкість та зростання. 

У травми, і у трансгенераційної також, бувають і позитивні сторони. 

Деякі особи третього покоління можуть розвивати стійкість і особистість через відгук на травму сім’ї. Вони можуть активно шукати терапію, підтримку та можливості особистісного розвитку для порушення циклу травми.

Чим я пропоную всім нам і зайнятися. В такий дуже складний час в нас є шанс на потужне постравматичне зростання. 

На сьогодні все, далі пірнати поки не буду.

Відгукуйтеся, якщо цікаво! Дякую, що читаєте!

Посилання:

(1) Стаття – Спадщина травм: Новий напрямок досліджень розглядає, як історичні та культурні травми впливають на дітей виживших протягом кількох поколінь, які ще народяться

(2) Оригінальне дослідження – «Життя в режимі «виживання»: Трансгенераційна передача травми від Голодомору 1932-1933 років в Україні.